Природничі науки : 10 клас "Біологія"

19.03
Контрольна робота з теми «Спадковість і мінливість»

1.Наука, яка вивчає закономірності спадковості і мінливості:

а) біологія; б) генетика; в) екологія

2. Здатність організму набувати нових ознак у процесі індивідуального розвитку:

а) спадковість; б) мінливість; в) адаптація.

3. Властивість організмів передавати свої ознаки від предків до нащадків:

а) спадковість; б) мінливість; в) адаптація.

4. Сукупність генів, які організм отримує від батьків, називається:

а) каріотип; б) генотип; в) фенотип.

5. Сукупність усіх характеристик і властивостей організму:

а) каріотип; б) генотип; в) фенотип.

6. Сукупність хромосом, характерних для клітин даного виду:

а) каріотип; б) генотип; в) фенотип.

7. Статеві клітини, які несуть спадкову інформацію:

а) спори; б) гамети; в) зиготи.

8. Одиниця спадкового матеріалу, що відповідає за формування ознаки:

а) ген; б) генотип; в) каріотип.

9) За ознакою, яка не розщеплюється, організм називається:

а) гомозиготний; б) гетерозиготний; в) домінантний.

10. Пригнічувана ознака, яка зовні зникає, називається:

а) домінантна; б) рецесивна; в) гомозиготна.

11. Парні гени, що займають одні й ті самі локуси гомологічних хромосом:

а) алельні; б) неалельні; в) гомологічні.

12. Аа – це:

а) гомозиготний організм; б) гетерозиготний організм; в) неалельні гени.

Знайти декілька правильних відповдей

13. Із запропонованого переліку вибрати мутагенні фактори фізичної природи

а) іо нізуюча радіація в) віруси

б) ультрафіолетові промені г) хімічні речовини

14. Із запропонованого переліку вибрати генні спадкові хвороби

а) фенілкетонурія в) серпоподібно-клітинна анемія

б) хвороба Тея-Сакса г) синдром Дауна

15. Дати визначення термінам

а) епістаз

б) геномна бібліотека

16. Які методи і чому неможливо застосувати для вивичення спадковості людини?

23.04
Узагальнення з теми "Репродукція та розвиток"
1-12 питання тестові з однією вірною відповіддю; 13 – поділити по групам.

1. Заміщення пошкоджених чи відсутніх тканин або органів власними тканинами або тканинами й органами, що їх взято від іншого організму:
А) репродукція; Б) трансплантація;
В) регенерація.
2. Спосіб розмноження, за якого тіло багатоклітинного організму ділиться поперечним поділом на багато частин, кожна з яких росте й утворює новий організм: А) спороутворення;
Б) поділ навпіл; В) фрагментація; Г) шизогонія.
3. Спосіб розмноження, за якого чоловічі та жіночі гамети розвиваються в одному організмі:
А) партеногенез; Б) гермафродитизм;
В) роздільностатевість.
4. Спосіб розмноження, за якого розвиток нового організму здійснюється із незаплідненої яйцеклітини:
А) гемофродитизм
Б) партеногенез
В) поліембронія
5. Процес відновлення втрачених у процесі життєдіяльності клітин та тканин:
А) регенерація; Б) фізіологічна регенерація;
В) репаративна регенерація.
6. Пересадка органів і тканин між організмами різних видів: А) ксенотрансплантація;
Б) алотрансплантація; В) автотрансплантація.
7. Сукупність кількісних змін, що зумовлюють збільшення розмірів, маси та об’єму клітин:
А) репродукція клітин; Б) ріст клітин;
В) розвиток клітин.
8. Поділ еукаріотичної клітини, внаслідок якого утворюються дочірні клітини з удвічі меншим набором хромосом ніж у материнської клітини:
А) мітоз; Б) мейоз; В) амітоз.
9. Біологічна здатність людини відтворювати собі подібних, що відбувається із визначальним впливом соціальних умов:
А) запліднення
Б) Репродукція людини
В) старіння клітин
10. Природний закономірний і незворотний процес вікових змін будови й функцій клітин, що спричиняє зниження їхніх адаптаційних можливостей:
А) апоптоз; Б) некроз;
В) старіння клітин.
11. Розвиток організму людини від зиготи до народження: А) ембріогенез людини;
Б) запліднення; В) репродукція людини.
12. Розвиток від народження до смерті, який внаслідок біосоціальної природи людини має особливості: А) ембріогенез;
Б) постембріогенез; В) старіння.
13. З переліку чинників, що впливають на ріст та розвиток у постембріогенезі людини визначте:
1) внутрішні; 2) зовнішні.
А) віруси та бактерії; Б) енергія; В) генотип; В) шкідливі звички; Г) гормони;
Д) інформація; Є) міжклітинна взаємодія; Ж) мутації;
З) біотичні та абіотичні взаємовідносини;
І) хвороби; Ї) генетична схильність.

2022 -2023 навчальний рік

07.09.22

Тема уроку " Рівні організації біологічних систем та їх взаємозв'язок"

Основними типами біосистем є клітина, організм, популяція, вид, екосистема та біосфера.

Клітина – біологічна система з найменшими розмірами й найпростішою

структурою.

Основними компонентами клітини є поверхневий апарат, цитоплазма і ядро (нуклеоїд), що побудовані із молекул хімічних речовин та їхніх

комплексів. Клітини є основними елементами будови й життєдіяльності всіх

організмів нашої планети.

Організм – біологічна система, яка побудована із клітин і завдяки систе-

мам регуляції та пристосувальним механізмам може відносно самостійно існуваьи в певному середовищі.

Організми поділяють на одноклітинні, колоніальні й багатоклітинні.

Саме ці біосистеми є найрізноманітнішими формами живої

природи.

Популяція – біологічна система із вільносхрещуваних між собою організмів

одного виду, які проживають тривалий час на певній території й відносно ізо-

льовані від інших таких самих груп.

Компонентами популяцій є організми, а самі

популяції є структурною одиницею видів. На рівні популяцій починаються еволюційні процеси, тому популяції є

елементарними одиницями еволюції.

Вид – біологічна система із сукупності популяцій, яким властиві:

а) морфофізіологічна подібність;

б) вільне внутрішньовидове схрещування;

в) утворення плідного потомства;

г) несхрещуваність з іншими видами;

д) спільна територія існування - ареал

е) пристосованість до умов існування в межах ареалу

; є) спільне походження.

Вид є основною формою організації життя.

Екосистема – сукупність різних видів та середовища їхнього існування,

що пов’язані обміном речовин, енергії та інформації.

У межах біосистем цього

рангу виокремлюють біотичний (біоценоз) та абіотичний (біотоп) компоненти,

що пов’язані між собою кругообігом речовин.

Екосистеми існують унаслідок

розподілу функцій між продуцентами, консументами й редуцентами.

Біосфера – біосистема найвищого порядку, склад, структура і властиво-

сті якої визначаються функціонуванням живих організмів. Це єдина глобальна

екосистема Землі. Живий і неживий компоненти біосфери пов’язані між собою

кругообігом речовин у вигляді біогеохімічних циклів.

Отже, БІОЛОГІЧНІ СИСТЕМИ (від грец. біо – життя, система – складена

із частин) – це сукупність взаємопов’язаних компонентів, діяльність

яких визначають їхню єдність та існування в просторі й часі.

Домашнє завдання опрацювати матеріал параграфа 2 с.8-12

Скласти 12 запитань до тексту параграфа з відповідями

Творче завдання ( поміркуйте) с.12- письмово.

Виписати в словник біологічних термінів нові терміни с.12( ключові терміни і поняття)

09.09.22

Тема уроку "Фундаментальні властивості живого"

ЖИТТЯ – це принцип існування біологічних систем,

які відрізняються від неживого складністю та високою структурною

й функціональною впорядкованістю, що підтримується завдяки

здатності поглинати, перетворювати та передавати енергію ззовні.

Подразливість є важливим проявом життя - це здатність живих організмів реагувати на певні впливи довкілля.

Рухи є поширеною формою прояву подразливості - активні чи пасивні.

У світі тварин рухи виявляються у вигляді таксисів . Це певне позитивне чи негативне переміщення відносно подразника (фототаксис, термотаксис, хемотаксис).

Рослинам притаманні тропізми, настії , нутації.

Однією з обов'язкових властивостей життя є здатність до самовідтворення (розмноження).

Спадковість і мінливість. Молекули ДНК мають виняткову стійкість. З цією властивістю ДНК пов'язана її участь в явищі спадковості - процесі відтворення організмами в ряду наступних поколінь схожих ознак і властивостей.

Спадковість — це здатність організму передавати свої ознаки, властивості й особливості розвитку від покоління до покоління.

Мінливість - це здатність організмів набувати нових ознак і властивостей. При цьому виникає різноманітність, поява нових форм життя, нових видів організмів.

Ріст і розвиток. Ріст зв'язаний з обміном речовин. Якщо переважає анаболізм - відбувається ріст живої системи.

Властивістю живої матерії є здатність до розвитку - незворотної закономірної зміни біологічної системи. В результаті розвитку зазнає змін склад або структура системи, формується нова якість.

Дискретність -(від лат. discretus - переривчастість, розділення) означає, що біологічна система (популяція, організм, орган, клітина) складається з відособлених або обмежених у просторі складових (види, особини, тканини, органели).

. домашнє завдання

Опрацювати матеріал параграфа 3 с.12-

Виписати в словник біологічних термінів нові терміни с. 15( ключові терміни та поняття)

Скласти план параграфа 3

14.09.22

Тема уроку " Стратегія сталого розвитку природи і суспільства"

Навколишнім середовищем називають ту частину природи, з якою людина взаємодіє у своєму житті й виробничій діяльності

. Навколишнє середовище складається з двох взаємозалежних частин: природної і штучної.

Природним компонентом є планета Земля з її різноманітними оболонками — атмосферою, гідросферою, літосферою та біосферою.

Суспільну частину середовища життя людини становлять суспільство і суспільні відносини, що утворюють штучний компонент довкілля.

Отже, навколишнє середовище є частиною природи і має природний та штучний компоненти.

Суть стратегії сталого розвитку природи й суспільства

Сталий розвиток природи й суспільства — розвиток суспільства, за якого економічне зростання, матеріальне виробництво і споживання відбуваються в межах, що їх визначає здатність екосистем до самовідновлення.

Термін «сталий (збалансований) розвиток» з'явився у 1980 р. у документі «Всесвітня стратегія охорони природи» (ВСОП), підготовленому Міжнародним союзом охорони природи і природних ресурсів (МСОП). Ця стратегія містила принципово нове положення: ЗБЕРЕЖЕННЯ ПРИРОДИ НЕРОЗРИВНО ПОВ'ЯЗАНЕ З ПИТАННЯМИ РОЗВИТКУ СУСПІЛЬСТВА.

Автором інноваційної економічної теорії сталого розвитку, висвітленої в монографії «Поза зростанням: Економічна теорія сталого розвитку», є провідний дослідник економічних аспектів забруднення довкілля Герман Дейлі.

Сталий розвиток — це доволі складна конструкція, яка полягає в збалансованому розвитку трьох компонентів: економічного, соціального та екологічного.

Принципи Концепції сталого розвитку

 Людство може надати розвитку суспільства сталого характеру, щоб він відповідав потребам людей сучасного й майбутніх поколінь.

 2. Обмеження, що існують у галузі експлуатації природних ресурсів, пов'язані із сучасним рівнем розвитку техніки і соціальної організації, а також із здатністю біосфери до самовідновлення.

 3. Необхідно задовольнити елементарні потреби всіх людей і надати їм можливість реалізувати свої надії на благополучне життя.

 4. Необхідно, щоб використання природних ресурсів відповідало екологічним можливостям планети, зокрема виробництво енергії.

 5. Темпи росту кількості населення мають відповідати виробничому потенціалу біосфери, який у сучасних умовах швидко змінюється.

Принципи екологічної етики за О. Леопольдом:

1) принцип збереження природи;

2) принцип збереження біорізноманіття;

3) принцип цілісності природи;

4) принцип поваги до природи;

5) принцип відповідальності.

Основні завдання сучасної екологічної етики:

- перебудова моральної свідомості людини,

- виховання любові й співчуття до природи,

- формування відповідальності людини за стан природи,

- формування рівноправного співіснування людини й природи.

Домашнє завдання

Опрацювати матеріал параграфа 4 с.16-19

Поповнити біологічний словник новими термінами с.19

Скласти 10 запитань до тексту параграфа 4 , записати в зошит

16.09.22

Тема уроку "Систематика- наука про різноманітність організмів"

Біологічна систематика — наука, що вивчає різноманіття всіх існуючих та вимерлих організмів і створює їх логічну впорядковану систему.

Основними завданнями систематики є:

• розподіл живих організмів за групами;

• найменування та опис цих груп;

• побудова з цих груп узагальнюючої класифікації організмів.

Відповідно до цього систематика має три розділи:

■ таксономія: наука про об’єднання живих істот у групи на основі аналізу притаманних їм ознак;

■ номенклатура: система правил найменування живих організмів;

■ система органічного світу: встановлює спорідненість організмів в історичному плані й хід історичного розвитку живих організмів загалом та окремих систематичних груп.

Класифікація-процес установлення і характеризування систематичних груп. Перші відомі спроби класифікації живих організмів відомі з Давньої Греції. Аристотель і Теофраст (IV ст. до н. е.) розділяли живі організми на дві групи: рослини і тварини. Рослини були розділені ними на трави та дерева, тварини — за середовищами існування: водні, тварини суходолу та ті, що опанували повітря, а також на групи з «гарячою» та «холодною» кров’ю. Так з’явилася перша природна система, яка відбивала впорядкованість, що є у природі.

Морфологічні системи.

ДОснови наукової класифікації живих організмів заклав шведський лікар та натураліст Карл Лінней. У своїй праці «Система природи» (1735) він розділив природу на три царства: мінеральне, рослинне і тваринне, приєднавши людину до системи тварин. Лінней описав близько 3500 видів живих організмів і зробив застосування бінарної номенклатури (латинська назва з двох слів: назви роду та видового епітету) обов’язковим. Він встановив суворе підпорядкування між рівнями класифікації, використавши лише чотири рівні: класи, ряди, роди та види. Відповідно до ліннеївської системи кожний таксон розміщується в ієрархічних групах, або рангах. Кожна група вищого рівня складається з декількох (інколи — з однієї) групи нижчого рівня. Біномінальне наукове ім'я, таким чином, дає можливість визначити всі ієрархічні групи, в які входить таксон.

Ранги поділяються на основні та додаткові. Основні таксономічні ранги (категорії) обов'язково присутні в класифікації будь-якого організму, і є такими:

• Домен (domain)

• Царство (regnum)

• Тип (phylum) (для тварин) або Відділ (division ) (для рослин, бактерій, архей та грибів)

• Клас (classis)

• Ряд (ordo) (для тварин) або Порядок (для рослин та ін.)

• Родина (familia)

• Рід (genus)

• Вид (species)

У 2005-2012 рр. встановилася сучасна система органічного світу. її запропонувала міжнародна група дослідників під керівництвом голови комітету із систематики та еволюції Міжнародного протистологічного товариства Сайни Едла. Систематика була уточнена працями Фабьєна Бурки та інших дослідників (2014-2016). Структура така:

Клітинні організми поділяються на три домени:

■ Археї;

■ Бактерії;

■ Еукаріоти.

У свою чергу, еукаріоти розділені на п’ять основних супергруп:

 Екскавати;

 Амебозої;

 Опістоконти;

 Архепластиди;

 SAR.

Домашнє завдання опрацювати матеріал параграфа 5 с.20-24

Виписати терміни с.24

Письмово виконати завдання 2 , 3 с.24

21.09.22

Тема уроку " Принципи наукової класифікації організмів"

Основним з головних принципів сучасної систематики є виявлення родинних звязків між різними групами організмів ,як тих,що існують тепер, так і тих,що колись вимерли.

Основні систематичні категорії – це вид, рід, родина, ряд, клас, тип, царство.

Кожен вид слід обов’язково класифікувати, тобто віднести до кожної із заданих категорій.

. Конвергенція (від латів.(латинський) Converge — зближуюся, сходжуся) в біології, сходження ознак в процесі еволюції неблизькоспоріднених груп організмів, придбання ними схожої будови в результаті існування в схожих умовах і однаково направленого природного відбору.

Унаслідок того органи, що виконують в різних організмів одну і ту ж функцію, набувають схожої будови.

Наприклад, в плаваючих викопних плазуючих іхтіозаврів і у дельфінів ссавців форма тіла і передніх кінцівок в процесі еволюції придбала конвергентну схожість з формою тіла і плавниками риб

. , філогенез — це історичний розвиток як усього живого загалом, так і окремих груп (видів, родів, родин і т. д. до царств включно).

Диверге́нція (лат. diverto — відхиляюсь) — розходження ознак і властивостей у спочатку близьких груп організмів в ході еволюції. Результат існування в різних умовах і неоднаково спрямованого природного відбору.

2.Сучасна систематика.Вона базується на тому ,що споріднені таксони походять від спільного предка.Набір видів, які містять спільного предка і всіх його нащадків і не містить будь-яких організмів, які не є нащадками цього спільного предка.

Філогенетична або природна система базується на кількох принципах:

 усі сучасні види є нащадками викопних форм, що зумовлене безперервністю життя;

 видоутворення відбувається переважно завдяки дивергенції, тому кожна систематична група походить від спільного предка, тобто має монофілетичне походження;

 кожен тип (відділ) має властивий лише йому загальний план будови, який докорінно відрізняється від інших; як нині існуючі, так і вимерлі види входять в єдину класифікацію живого, тобто систематичне місце виду не залежить від часу його існування

 адаптивна радіація лежить в основі всіх форм адаптаціогенеза і є результатом надбання організмами спеціальних пристосувань — адаптацій і проникнення в нові адаптивні зони.

Адаптивна радіація — утворення різноманітних форм організмів у межах виду або групи споріднених видів.

Основне джерело адаптивної радіації — внутрішньовидові процеси (генетичне різноманіття видових популяцій, диференціювання виду на географічні та екологічні раси в результаті розширення ареалу при сприятливих умовах, внутрішньовидові протиріччя).

Отже, природна класифікація грунтується на розуміннні того, що ступінь подібності видів є результатом їхнього історичного походження від спільного предка. Ступінь подібності видів тим менший, чим більше розійшлися ознаки порівнюваних видів унаслідок послідовних дивергенцій в минулому.

Багато уваги приділять вивченню хлоропластів та мітохондрій. Схиляються до того ,що вони виникли шляхом симбіозу прокаріотів з ціанобактеріями та аеробними гетеротрофними бактеріями.Теорія симбіогенезу – гіпотеза, згідно з якою всі еукаріотичні організми є результатом своєрідного симбіозу різних видів прокаріотів

Домашнє завдання опрацювати матеріал параграфа 6 с.24-27

Виписати терміни в словник та вивчити їх значення с.27

Підготувати ,6 тестових завдань до вивченої теми

23.09.22

Тема уроку "Сучасні критерії виду"

Критерії виду

Вид – сукупність особин, що володіють спадкоємною подібністю морфологічних, фізіологічних і біологічних особливостей, що вільно схрещуються й дають плідне потомство, що пристосувалися до певних умов життя й, що займають у природі певний ареал

Вид являє собою одну з основних форм організації живого. Однак визначити, чи належать дані особини до одного чи виду ні, іноді буває важко. Тому для рішення питання про приналежність особин до даного виду використовується цілий ряд критеріїв:

1. Морфологічний критерій – подібність зовнішньої та внутрішньої будови організмів. Передбачає виділення та опис зовнішніх ознак у особин одного виду. Найзручніший метод, який широко застосовується в систематиці. Є винятки — це види-двійники, вони морфологічно однакові, але відрізняються за іншими критеріями.

2. Географічний критерій – заснований на тім, що кожний вид живе в межах певного простору (ареалу). Але у величезної кількості видів ареали збігаються, або перекриваються. Крім того, існують види, які не мають чітких меж поширення, а також види-космополіти (ряска, кімнатна муха, рудий тарган), що мешкають на величезних просторах суходолу та Океану.

3. Екологічний критерій – припускає, що кожний вид характеризується певним типом харчування, місцем перебування, строками розмноження, низкою чинників зовнішнього середовища, які є необхідними для існування, тобто вид займає певну екологічну нішу. Наприклад, жовтець їдкий росте на заплавних луках, а жовтець повзучий — по берегах річок. Однак існують види, які не мають суворої екологічної приуроченості.

4. Генетичний критерій (цитогенетичний, каріотипічний) – пов'язаний з вивченням кількості хромосом та особливостей вивчення їхньої будови. Для кожного виду характерний свій набір хромосом, їх число, розміри та форма. Саме ці особливості визначають генетичну відокремленість як головну ознаку виду. Це пояснюється тим, що особливості та кількість хромосом впливають на перебіг мейозу й забезпечують відносну генетичну ізоляцію видів у природі. Однак, коли міжвидове схрещування все ж відбулося, гібридні особини є стерильними, або мають меншу життєздатність. Один з найнадійніших критеріїв, однак і він не є абсолютним. Усі шість видів-двійників малярійного комара мають такий же кількісний склад хромосом, що і людина (46 хромосом), таку ж кількість має і люпин.

5. Фізіологічний критерій полягає в подібності процесів життєдіяльності особин одного виду.

6. Репродуктивний критерій — неможливість схрещування особин різних видів через морфологічні, етологічні, каріотипічні та інші відмінності. Але й цей критерій “спрацьовує” не завжди: встановлено чимало різних видів які схрещуються між собою й дають плідні гібриди (заєць-біляк/заєць-русак, одногорбовий/двогорбовий верблюди, терен/алича...

7. Біохімічний критерій — аналіз особливостей будови і складу макромолекул та перебігу певних біохімічних реакцій.

По одному із критеріїв не можна точно розрізняти види між собою. Визначити приналежність особини до конкретного виду можна тільки на підставі сукупності всіх або більшості критеріїв.

Домашнє завдання опрацювати матеріал параграфа 7 с.27-32

Виписати терміни в словник та вивчити їх значення

Письмово виконати завдання 4 , 5 с.32

28.09.22

Узагальнення з теми" Вступ", "Біорізноманіття"

Виберіть ТІЛЬКИ ОДНУ правильну відповідь

1. Основна глобальна проблема людства – проблема війни і миру, тероризму – :

А) екологічна проблема;

Б) геополітична проблема;

В) демографічна проблема.

2. Біологічна система з найменшими розмірами й найпростішою структурою – це:

А) популяція;

Б) організм;

В) клітина.

3. Здатність біосистем підтримувати динамічну сталість свого внутрішнього стану (гомеостаз) – це:

А) самовідтворення;

Б) саморегуляція;

В) самооновлення.

4 . Генетичний критерій виду полягає в:

А) подібності всіх процесів життєдіяльності в дослідних особин;

Б) характерному для дослідних особин наборі хромосом;

В) подібності зовнішньої та внутрішньої будови дослідних особин;

Г) ідентичності факторів зовнішнього середовища, в якому існують дослідні особини.

5 . До неклітинних форм життя належить:

А) малярійний плазмодій;

Б) порфіра;

В) вірус герпесу;

Г) вольвокс.

6. Продовжити визначення

Систематика — це…

Віруси — це…

Бактерії — це…

7 . Клітина тварин на відміну від клітини рослин не має:

А) ядра;

Б) мітохондрій;

В) пластид;

Г) рибосом.

8 . Основні систематичні категорії ввів у науку:

А) Аристотель ;

Б ) Карл Лінней;

В ) Ернст Геккель;

Г ) Чарльз Дарвін

9 . Системи живого світу, в яких класифікація видів базується лише на ступені їхньої

подібності за вибраними ознаками, називають

А ) природними (філогенетичними);

Б) екологічними;

В) біологічними;

10 . Знайдіть об'єкти, розташовані у порядку від найнижчого до найвищого рівнів організації живого:

А. Травна системи жирафа - шлунок жирафа - клітина кішківника жирафа

Б. популяція сосни канадської - сосновий ліс - окреме дерево сосна - хвоя сосни

В Д.НК - хлоропласт - листок - яблуня

11 .Установіть відповідність між назвами груп тварин та систематичними категоріями (таксонами):

1 Ропуха звичайна А ряд

2 Амфібії Б рід

3 Безхвості В вид

4 Ропуха Г клас

12 . Яке значення рослин для людини, дайте коротку характеристику позитивного та негативного значення

30.09.22

Тема уроку " Віруси , віроїди, пріони"

На основі багаторічних досліджень були визначені такі властивості вірусів:

• неклітинна будова;

• облігатний паразитизм у прокаріотичних та еукаріотичних клітинах (тобто паразит здатний жити лише в певних умовах);

• використання органел клітини-хазяїна для синтезу нових вірусних частинок;

• відсутність власного обміну речовин;

•. відсутність проявів життєдіяльності поза клітиною-хазяїном.

Будова вірусів.

Усередині інфікованої клітини вірусні частинки, як правило, не виявляють, оскільки їхні компоненти (білки та нуклеїнові кислоти) задіяні в клітинному метаболізмі — відбувається реплікація, транскрипція та трансляція вірусних нуклеїнових кислот, синтез вірусних білків. У зовнішньому середовищі (поза клітиною) віруси перебувають у вигляді окремих частинок — віріонів.

За будовою розрізняють прості та складні віруси. У простих вірусів молекула нуклеїнової кислоти (ДНК або РНК) оточена тільки білковими молекулами (від декількох десятків до декількох тисяч). Складні віруси під час формування віріонів захоплюють частину клітинної плазматичної мембрани, яку вони «інкрустують» власними білками і використовують як зовнішню оболонку .

У складі вірусної частинки може бути тільки один тип нуклеїнової кислоти — або ДНК, або РНК. Молекули нуклеїнових кислот слугують носіями генетичної інформації вірусів.

Пріони – інфекційні білкові частинки, які спричиняють довготривалі інфекційні захворювання нервової системи, що закінчуються загибеллю організму хазяїна.

Пріонові інфекційні захворювання тварин відомі людству понад 300 років

Симптоми - прогресуюче порушення координації рухів, супроводжуване приступами безпричинного сміху і яке завжди закінчувалося летальним результатом.

Будова пріонів.

Пріонний білок має аномальну тривимірну структуру і може спричиняти структурне перетворення гомологічного (тобто схожого на нього) нормального клітинного білка на собі подібний (пріонний). Пріон приєднується до білка-мішені й змінює його конфірмацію .

Пріонні хвороби можуть бути спадковими, передаватися від хворої до здорової тварини чи людини або виникати спонтанно.

Віроїди — інфекційні агенти, які являють собою низькомолекулярну, висококомплементарну одноланцюгову молекулу РНК, замкнену в кільце, та на відміну від вірусів не мають білкової оболонки. Більшість віроїдів містить від 250 до 375 нуклеотидів — набагато менше, ніж віруси.

Спричинюють хвороби рослин. Послідовності нуклеотидів віроїдів не кодують власних білків.

Віроїди потрапляють у клітину рослини-хазяїна при вегетативному розмноженні, за допомогою комах або механічним шляхом при пошкодженні тканин. Розмноження (реплікація) проходить за допомогою ферментів РНК-полімераз хазяїна. При цьому реплікація нуклеїнових кислот самої клітини-хазяїна пригнічується. Залишається невідомим, яким чином РНК віроїда, не кодуючи ніяких білків, може пригнічувати біохімічні процеси рослини, та яким чином при реплікації працює РНК-полімераза, якій за звичайних умов як матриця потрібна ДНК.

Походження віроїдів невідоме. Деякі дослідники вважають їх представниками доклітинного «світу РНК», еволюційними реліктами. Але більшість сходяться на думці, що вони походять від вирізаних та замкнених в кільце інтронів або мобільних генетичних елементів — транспозонів, які втратили кодуючі послідовності. Доведено, що нові віроїди можуть утворюватись при рекомбінації.

Віроїди можуть завдавати значних збитків рослинництву. Так за останні 50 років на Філіппінах загинули мільйони кокосових пальм від хвороби каданг-каданг, яку викликає віроїд.

На основі багаторічних досліджень були визначені такі властивості вірусів:

• неклітинна будова;

• використання органел клітини-хазяїна для синтезу нових вірусних частинок;

• відсутність власного обміну речовин;

•. відсутність проявів життєдіяльності поза клітиною-хазяїном.

Гіпотези походження вірусів. (Пошуковий метод, робота з підручником)

Гіпотези походження вірусів. На сьогодні не існує єдиної точки зору на походження вірусів. Учені розглядають три такі основні гіпотези:

• Згідно з гіпотезою регресивної (від лат. — зворотний рух) еволюції, віруси виникли з клітин, які втратили більшість органел.

• За гіпотезою паралельної еволюції, віруси виникли в прадавні часи не-залежно від клітин, використовуючи їхні можливості для перетворення енергії та синтезу білків. Останнім часом більшість учених схиляється саме до цієї гіпотези, оскільки на її користь з'являється все більше доказів, зокрема щодо еволюції РНК.

• Гіпотеза «скажених генів», висунута Джеймсом Уотсоном (пригадайте внесок цього вченого в розвиток біології), твердить про те, що віруси як ді¬лянки спадкового матеріалу клітин набули здатність існувати самостійно. Зазначимо, що досі не отримано переконливих доказів на підтримку чи спростування жодної із цих гіпотез.

Будова вірусів. (Розповідь учителя з елементами бесіди.)

У складі вірусної частинки може бути тільки один тип нуклеїнової кислоти — або ДНК, або РНК. Молекули нуклеїнових кислот слугують носіями генетичної інформації вірусів. Зверніть увагу: якщо в клітинах прокаріотів та еукаріотів ДНК дволанцюгові, а РНК — одноланцюгові, то у вірусів молекули обох нуклеїнових кислот можуть бути і дволанцюгові, і одноланцюгові.

Ще одна важлива відмінність вірусів від клітин прокаріотів та еукаріотів полягає в їхньому унікальному способі утворювати віріони внаслідок так званого самозбирання.

Прості віруси виходять з ураженої клітини зазвичай унаслідок пошкодження плазматичної мембрани вірусними ферментами або руйнування (апоптозу) клітини. Віріони складних вірусів покидають клітину в оточенні ділянки її плазматичної мембрани. Цей процес називається брунькуванням.

Віруси належать до особливого підрозділу живої природи – царства Віра.

Життєвий цикл вірусів

Віріон Облігатний паразит

(неактивна, позаклітинна) (активна, внутрішньоклітинна)

Пріонові інфекційні захворювання тварин відомі людству понад 300 років. Відкриття

повільних інфекцій пов’язане з ім’ям Даніеля Карлтона Гайдушека, який у 60-х роках досліджував хворобу «Куру» (в перекладі з місцевого діалекту – «смерть, що сміється») у Новій Гвінеї, у племені Форе.

Симптоми - прогресуюче порушення координації рухів, супроводжуване приступами безпричинного сміху і яке завжди закінчувалося летальним результатом. Хворобу визнали інфекційною, а причиною її поширення виявився ритуальний канібалізм (поїдання мозку загиблої людини) у племені Форе. У хворих людей та овець виявили особливий білок, який назвали «пріон».

Варто відзначити, що хвороба Крейтцфельда-Якоба була описана Якобом значно раніш, у 1920 р. Як з'ясували значно пізніше (у 1981 р. - Пат Мерц, а в 1982 р. - Стенлі Прузінер), для мишей, інфікованих, характерною рисою головного і спинного мозку хворих тварин є наявність білкових тяжів, що являють собою агрегати одного з білків нервової системи, функція якого дотепер остаточно не встановлена. Крім того, спинний і головний мозок хворих людей і тварин нагадує губку, відкіля і вульгарно загальна назва цієї групи захворювань - губчаті хвороби мозку.

У 1959 р. Вільям Хэдлоу звернув увагу на подібність симптомів Куру і скрепі овець. Особливо слід зазначити тривалий інкубаційний період (від кількох місяців до десятків років), характерний для обох захворювань. Вважалося, що переносником скрепі є т.зв. «повільний» вірус, що так ніколи і не був виділений. У 1963 р. Гайдушек спробував передати Куру шимпанзе. Через два роки в заражених мавп з'явилися перші симптоми захворювання.

У 1971 р. твариною була передана хвороба Крайцфельда-Якоба, що має подібні симптоми з Куру і розповсюджена в різних районах світу. У 1976 р. Д.К. Гайдушек визнаний гідним Нобелівської премії по фізіології і медицині «за відкриття нових механізмів походження і поширення інфекційних захворювань» (разом з Барухом Бламбергом).

І от тепер хвороба «коров'ячий сказ» (чи хвороба Крайцфельда-Якоба в людини) міцно обґрунтувалося в Європі, грозячи людству ще однією глобальною проблемою поряд зі СНІДом. Нагадаємо, що тривалість життя захворівшої людини складає близько 9 місяців і практично завжди захворювання закінчується летальним результатом.

Будова пріонів.

Пріонні білки існують у двох конфірмаціях: нормальній і патогенній, пріоновій. Нормальні білки (природні компоненти клітини), стикаючись із пріонами, можуть перетворюватися на пріони. Діяльність клітини з такими білками порушується, вона гине. Вивільнений пріон може проникати в сусідні клітини, також спричиняючи їх загибель.

Життєвий цикл пріонів має свої особливості. За нормальних умов пріони — це нешкідливі клітинні білки, проте вони мають природну здатність перетворюватися на стійкі структури, які спричиняють деякі смертельні захворювання головного мозку в людей і тварин. Уражена ділянка мозку має характерну губчасту структуру, яка свідчить про ураження великої кількості нервових клітин, що призводить до виражених неврологічних симптомів, таких як зниження тонусу м'язів, недоумство, втрата пам'яті і безсоння.

Домашнє завдання опрацювати матеріал параграфа 8 с 32-36

Виписати терміни та вивчити їх значення с.36

Письмово відповісти на запитання 1, 5 с.36

05.10.22

Тема уроку " Особливості організації та функціонування вірусів"

Неклітинні форми життя - це автономні структури на молекулярному рівні організації життя до яких відносять віро їди, віруси та пріони.

. Віруси – це маленькі, неклітинні форми життя, які можна побачити лише під електронним мікроскопом.

Віруси є внутрішньоклітинними паразитами.

Якщо вони поза межами клітини, то своїх властивостей не виявляють і мають форму кристала.

Віруси мають капсид із білкових частинок – капсомерів і нуклеїнову кислоту – серцевину.

Структуру що містить нуклеїнову кислоту і капсид називають нуклеокапсидом.

Вірусна частка складається із генетичних ДНК або РНК, білкової оболонки.

Форма вірусів може бути найрізноманітнішою.

За природою усі віруси – паразити, тому за межами клітини розмножуватися не можуть.

Віруси не виробляють енергії і не ростуть,не мають обміну речовин,хімічний склад вірусів представлений лише органічними речовинами

Класифікація вірусів

Класифікація вірусів була розроблена лауреатом Нобелівської премії Девідом Балтімором. Вона є актуальною і сьогодні

Віруси поділяють на :

1.Організми із дволанцюговим ДНК без стадії РНК. Це герпевіруси і мімі віруси.

2.Віруси з одно ланцюговим ДНК з позетивною полярністю – парвовіруси.

3.Організми із дволанцюговим РНК – рота віруси.

4.Віруси з одно ланцюговим РНК позитивної полярності – ортоміксовіруси,флавівіруси.

Домашнє завдання

Опрацювати матеріал параграфа 9 с.36-39

Виписати терміни в словник с.39 та вивчити їх значення

Скласти кросворд до тексту параграфа 9

07.10.22

Тема уроку " Особливості розмноження вірусів. "

Розмноження вірусів включає декілька етапів:

1) розпізнавання клітини-мішені й прикріплення до неї;

2) проникнення в клітину;

3) збирання вірусних частинок;

4) вихід з клітини.

Послідовні етапи розмноження вірусу є такими:

■ 1-ша стадія: зараження (крізь фізичні ушкодження, шляхом направленого впорскування, направленого на пошкодження поверхні тощо);

■ 2-га стадія: проникнення в клітину-хазяїна (якщо віріон має зовнішню ліпопротеїдну мембрану, то за контакту з клітиною- хазяїном мембрани зливаються і віріон опиняється у цитоплазмі; це легше відбувається в клітинах тварин, оскільки ті не мають клітинних стінок);

■ 3-тя стадія: відбувається вивільнення носія генетичної інформації — нуклеїнової кислоти вірусу (РНК або ДНК), яка на наступній стадії змінює діяльність клітини-хазяїна;

■ 4-тя стадія: на основі вірусної нуклеїнової кислоти відбувається синтез необхідних вірусу сполук, які потім будуть направляти синтез нуклеїнової кислоти вірусу;

■ 5-та стадія: синтез компонентів вірусної частки — нуклеїнової кислоти і білків капсиду, причому у великій кількості;

■ 6-та стадія: із синтезованих раніше численних копій нуклеїнової кислоти і білків формуються нові вібріони шляхом самозбирання;

■ 7-ма стадія: вихід нових зібраних вірусних часток із клітини- хазяїна (шляхом загибелі клітини або з живої клітини шляхом відбруньковування).

Домашнє завдання опрацювати матеріал параграфа 10 с.39-44

Письмово виконати завдання 3 , 4 с.44

Випишіть нові терміни та вивчіть їх значення с.44

12.10.22

Тема уроку " Гіпотези походження вірусів. Роль вірусів в еволюції організмів"

Існують три основні гіпотези походження вірусів:

■ регресивна гіпотеза (також — гіпотеза редукції);

■ гіпотеза клітинного походження (також — гіпотеза кочування, гіпотеза втечі);

■ гіпотеза коеволюції.

Відповідно до регресивної гіпотези, віруси колись були дрібними клітинами, що паразитували на більших клітинах. З плином часу ці клітини могли втратити гени, які були «зайвими» за паразитичного способу життя.

Ця гіпотеза базується на спостереженні, що деякі бактерії (а саме рикетсії та хламідії) являють собою клітинні організми, що подібно до вірусів можуть розмножуватися лише всередині іншої клітини.

Недоліки: регресивна гіпотеза не пояснює, чому навіть най- дрібніші клітинні паразити не схожі з вірусами.

За гіпотезою клітинного походження,

деякі віруси могли з’явитися з фрагментів ДНК чи РНК, що «звільнилися» з геному більшого за розмірами організму.

Такі фрагменти можуть походити від плазмід (молекул ДНК, здатних передаватися від клітини до клітини) або транспозонів (молекул ДНК, що реплікуються та переміщуються з місця на місце всередині геному).

Недоліки: гіпотеза втечі не пояснює появу капсиду та інших частин вірусної частки.

За гіпотезою коеволюції, віруси виникли зі складних комплексів білків та нуклеїнових кислот у той же час, що й перші живі клітини, і залежать від клітинного життя з тих пір.

Недоліки: гіпотеза коеволюції суперечить визначенню вірусів як неклітинних часток, що залежать від клітини-хазяїна.

Таким чином, жодна гіпотеза не може пояснити всі факти. Пошук гіпотез, що можуть достовірно пояснити походження вірусів, тривають.

Роль вірусів у еволюції організмів

Віруси є природним засобом переносу генів між різними видами живих організмів. це сприяє генетичному різноманіттю та направляє еволюцію.

Серед дослідників є думка, що віруси зіграли центральну роль у ранній еволюції щодо розходження бактерій, архей і еукаріотів — за часів, коли на Землі існував останній універсальний спільний предок.

Віруси мають генетичні зв’язки з рослинами, тваринами, бактеріями та грибами.

За останніми дослідженнями, геном людини частково (за різними оцінками, від 8 до 32 %) складається з вірусоподібних елементів, транспозонів та їхніх залишків. Вважається, що такі ділянки з’явилися від 10 до 50 млн років тому як наслідок інфікування зародкових клітин наших предків.

За допомогою вірусів може відбуватися так званий горизонтальний перенос генів, тобто передача генетичної інформації не від безпосередніх батьків до своїх нащадків (вертикальний перенос), а між двома неспорідненими (іноді навіть такими, що належать до різних видів) особинами.

При цьому можливе захоплення ділянок ДНК клітини-хазяїна.

Таким чином генетична інформація може мігрувати між організмами.

Так, у геномі вищих приматів є ген, що кодує білок синцитін, який, як вважають, був принесений ретровірусом.

Також віруси є потужним мутагенним фактором: після вірусних хвороб у людини та тварин суттєво збільшується кількість пошкоджених хромосом. Таким чином, віруси є постачальниками нових мутацій для природного відбору.

Існує теорія, за якою кембрійський вибух (різке збільшення видового різноманіття 540 млн років тому) відбувся, в тому числі, завдяки активності вірусів.

Крім того, віруси могли стимулювати розвиток імунітету і появу багатоклітинності (одна з клітин приймає на себе удар і, загинувши за спеціальними механізмами, може врятувати інші клітини від вірусу).

Домашнє завдання опрацювати матеріал параграфа 11 с.44-47

Виписати терміни в словник та вивчити їх значення с.47

Письмово виконати завдання 1, 3 с.47

14.10.22

Тема уроку " Прокаріотичні організми: археї та бактерії"

Прокаріотів поділяють на дві великі групи — домени Археї та Бактерії

Бактерії трапляються в усіх середовищах існування. Вони живуть у воді, ґрунті, живих організмах.

Архей спочатку виявили в зонах екстремального існування: у дуже гарячих джерелах (наприклад, у гейзерах) та в дуже холодних умовах, у водоймах із дуже солоним, кислим або лужним середовищем.

Але наступні дослідження виявили значну кількість архей, які живуть і в нормальних умовах.

Багато представників архей є мешканцями травних трактів тварин (жуйних, термітів, людей тощо).

Характерні ознаки архей

Тільки одноклітинні

Мембрана може бути двошаровою або одношаровою, складається з етерів гліцеролу та терпенових сполук

Клітинна стінка Складається із псевдомуреїну та специфічних білків

Особливості геному Містить гістоноподібні білки

Особливості

джгутиків Суцільні білкові нитки, ростуть основою; обертання відбувається за рахунок використання енергії АТФ

Систематика архей є ще недостатньо розробленою. Але вчені виділяють серед них дві великі групи — протеоархеї та еуархеї. До групи протеоархей належать нещодавно (2015 року) відкриті локіархеї. Їх вважають групою, яка є предковою для еукаріотів.

Значення архей для людини

Взаємодія з людиною Приклад

Є частиною мікробіоти кишечнику людини Метаногенні архебактерії товстого кишечнику

Важливе джерело ферментів, які використо-

вуються в наукових дослідженнях і промисловості ДНК-полімеразу архебактерій, які живуть у гарячих джерелах, використовують для полімеразної ланцюгової реакції

Збагачення руд металів під час видобування

Архебактерій використовують для видобутку золота, міді й кобальту

Виробництво продуктів харчування за високих температур

Ферменти архей використовують у виробництві молока з низьким умістом лактози, яке відбувається за високої температури

Домашнє завдання опрацювати матеріал параграфа 12 с.47-51

Виписати терміни та вивчити їх значення с.51. Підготувати повідомлення про археїв

19.10.22

Тема уроку "Особливості організації та функціонування прокаріотів"

Прокаріоти:

автотротрофи і .гетеротрофи

Гетеротрофи:

Сапротрофи Симбіотрофи Паразити

Автотрофи:

Фототрофи Хемотрофи (нітрифікуючі, залізо-, сіркобактерії ).

(зелені, пурпурні бактерії, ціанобактерії)

У бактерій відомі такі способи отримання енергії: бродіння, аеробне дихання, хемо- та фотосинтез. Під час усіх цих процесів синтезуються молекули АТФ.

Бродіння — ферментативний анаеробний процес розщеплення молекул органічних сполук, спряжений із синтезом молекул АТФ.

За допомогою процесів бродіння людина отримує різноманітні продукти харчування.

Фотосинтез у прокаріотів може відбуватись як без виділення кисню(бактерії- зелені сіркобактерії та пурпурні бактерії), так і з його виділенням (ціанобактерії )

. До хемосинтезуючих організмів належать: нітрифікуючі бактерії (окиснюють амоніак до нітриту, а нітрити до нітратів); сіркобактерії (окиснюють сірководень до Сульфуру та сірку до сульфатної кислоти); водневі бактерії (окиснюють водень до води); залізобактерії (окиснюють солі Феруму(ІІ) до Феруму(ІІІ)); карбоксидобактерії окиснюють СО до вуглекислого газу (СО2)).

2.Розмноження прокаріотів. Клітини прокаріотів розмножуються виключно нестатевим шляхом: поділом навпіл (мал.1), рідше — брунькуванням або множинним поділом (як-от, деякі ціанобактерії). Кожна з дочірніх клітин, які утворилися внаслідок поділу материнської, отримує свою частину спадкової інформації.

Хоча прокаріоти не здатні до статевого розмноження, їхні клітини можуть обмінюватися спадковою інформацією. Це відбувається або під час безпосереднього контакту двох клітин шляхом кон’югації,коли між двома сусідніми клітинами утворюється тимчасовий зв’язок, через який передається ДНК плазміди, рідше — частина ДНК, розташованої в ядерній зоні .

Трансформація — це процес поглинання клітиною вільної молекули ДНК з навколишнього середовища.

Спадковий матеріал прокаріотів урізноманітнюється також за участю вірусів

.Процес перенесення генів від однієї бактерії до іншої за допомогою бактеріофагів називають трансдукцією.

Заражена вірусом бактерія може набувати нових властивостей.

Переживання клітинами прокаріотів несприятливих умов.

За настання несприятливих умов у деяких прокаріотів спостерігають процеси споро- або цистоутворення. Під час спороутворення частина цитоплазми материнської клітини вкривається багатошаровою оболонкою, утворюючи спору.

Гальмуються процеси метаболізмуСпори прокаріотів зазвичай слугують для тривалого збереження життєздатності в несприятливих умовах і поширення (вітром, водою, іншими організмами). У сприятливих умовах спори «проростають», тобто клітини залишають оболонку та поновлюють активну життєдіяльність.

Деякі прокаріоти здатні до інцистування .При цьому щільною оболонкою вкривається вся клітина. Цисти прокаріотів стійкі до впливу радіації, висушування, але, на відміну від спор, не здатні переносити дію високих температур.

Домашнє завдання опрацювати матеріал параграфа 13 с.51-54

Скласти 12 запитань з відповідями до тексту параграфа 13

Біологія за 21.10

Тема уроку " Біорізноманіття нашої планети як наслідок еволюції"

Уважно прочитайте текст параграфа 14 с.54-57 та розгляньте малюнки до тексту параграфа. Зверніть увагу на кладограму( Мал 14.4) на с.56

Усно дайте відповіді на запитання 1-4 с. 57. Якщо виникнуть труднощі під час відповіді ,знову зверніться до тексту параграфа 14

Домашнє завдання опрацювати матеріал параграфа 14

Випишіть новий термін с. 57

Письмово виконати творче завдання с.57

02.11

Тема уроку " Еукаріотичні організми. Особливості їхньої організації та функціонування. Сучасні погляди на систему еукаріотичних організмів"

У процесі еволюції предки еукаріотів виникли завдяки симбіогенезу бактеріальних клітин й формуванню двомембранних органел. Через те геном еукаріотичних клітин може бути ядерним, пластидним і мітохондріальним.

Еукаріоти – одно- та багатоклітинні організми, які в своїх клітинах мають ядро та мембранні органели.

До одноклітинних еукаріотів належать одноклітинні твариноподібні, одноклітинні водорості, одноклітинні грибоподібні організми, яких можна об’єднати в групу Протисти. Багатоклітинними еукаріотами є рослини, гриби і тварини.

Різноманітність рослин, грибів і тварин. Ознайомлення із схемою

Нові технології досліджень, які з’являлися в другій половині XX ст., сприяли виділенню набагато більшого числа царств у межах групи еукаріотів

. домен Еукаріоти поділяється на три частини — субдомени, які, у свою чергу, діляться на кілька групп (надцарств). А вже надцарства поділяють на окремі царства живих організмів. Трьома субдоменами еукаріотів є Екскавати, Діафоретики (біконти) та Аморфеї

Екскавати є винятково одноклітинними організмами, а серед діафоретиків та аморфеїв трапляються як одноклітинні, так і багатоклітинні форми.

Екскавати є найдавнішою групою еукаріотів. До них належать тільки одноклітинні організми.

Вони можуть бути вільноживучими, вести паразитичний спосіб життя або ставати симбіонтами багатоклітинних організмів

. До цієї групи належать збудники захворювань, небезпечних для людини.

Це, наприклад, трихомонада (збудник трихомонозу), трипаносома (збудник сонної хвороби) і лейшманія (збудник лейшманіозу).

Також до екскаватів належать евглени, типовим представником яких є евглена зелена, і гіпермастигіни (наприклад, трихонімфа) — одноклітинні організми з великою кількістю джгутиків.

Гіпермастигіни є симбіонтами, які живуть у кишечниках термітів і тарганів.

Аморфеї є найбільшою за кількістю видів групою еукаріотів. До складу цього субдомену входить кілька надцарств, найбільш значними з яких є Амебозої та Опістоконти.

Амебозої представлено переважно одноклітинними формами. Але є серед них і колоніальні організми. А справжні слизовики здатні утворювати багатоклітинний плазмодій.

Представниками амебозоїв є різноманітні амеби та справжні слизовики.

Опістоконти можуть бути одноклітинними, колоніальними або багатоклітинними організмами. До цієї групи належать царства Справжні гриби та Справжні тварини. Справжніми грибами є представники таких груп, як Базидіоміцети (у тому числі шапинковігриби), Аскоміцети (трюфель, пеніцил тощо) та інші.

Царство Справжні тварини об’єднує всіх багатоклітинних тварин (вони об’єднані в окреме підцарство), їх безпосередніх предків (хоанофлагелят) та їх близьких родичів.

Діафоретики є дуже різноманітною за складом групою еукаріотів. До цього субдомену відносять кілька надцарств, найбільш значними з яких є Архепластиди та SAR. Архепластиди об’єднують фотосинтезуючих еукаріотів, пластиди яких виникли в результаті симбіозу з ціанобактеріями. Серед них є одноклітинні, колоніальні й багатоклітинні організми. Найбільш відомими представниками цієї групи є царство Червоні водорості й царство Зелені рослини. До царства Зелені рослини відносять кілька груп, у тому числі зелені водорості та всі судинні наземні рослини (як спорові, так і насінні).

Назва надцарства SAR утворена за першими літерами назв трьох царств, які входять до його складу (Stramenopiles, Alveolata, Rhizaria).

Серед них є одноклітинні, колоніальні й багатоклітинні організми. Багато представників цього надцарства, як і архепластиди, є фотосинтезуючими еукаріотами. Але їхні хлоропласти утворилися завдяки симбіозу з іншими еукаріотами (частіше за все з представниками червоних або зелених водоростей).

Найбільш відомими автотрофними представниками SAR є бурі, діатомові та золотисті водорості. Є серед представників SAR і гетеротрофні групи.

До таких належать форамініфери, радіолярії, несправжні слизовики, інфузорії, споровики (у тому числі збудник малярії) тощо.

Домашнє завдання опрацювати матеріал параграфа 15 с.58-62

Письмово виконати завдання 5, 6 с.62

Повторити матеріал параграфів 5-14

Підготуватись до уроку узагальнення з вивченої теми

09.11.22

Тема уроку "Білки:огляд будови й біологічної ролі"

Білки – це органічні речовини, полімери, мономерами яких є амінокислоти.

Амінокислоти – це складні органічні сполуки, до складу молекули яких входить аміногрупа та карбоксильна група.

До складу білків входить 20 амінокислот.

Серед цих 20 амінокислот є такі, яких організми людини і тварин синтезувати не можуть.

Амінокислоти, які не можуть синтезуватися в організмі тварин, називають незамінними. Тварини повинні отримувати їх з їжею. Рослини здатні синтезувати усі 20 стандартних амінокислот. Слід розуміти, що незамінні амінокислоти не мають ніяких переваг у побудові чи функціонуванні білків, вони лише є необхідним компонентом їжі для тварин (людини).

Рівні організації білкової молекули.

Первинна

Послідовне, лінійне сполучення залишків амінокислот за допомогою пептидних зв’язків. Первинна структура представлена у вигляді довгого ланцюга.

Вторинна Спіралізація поліпептидного ланцюжка. Зв’язки водневі.

Третинна Клубок, шар, глобула. Поліпептидна спіраль закручується певним чином у глобулу за рахунок гнучкості вторинної спіральної структури і скріплення спіралей.

Четвертинна Об’єднання кількох глобул в єдине функціональне утворення.

Залежно від того, який вигляд має третинна структура, розрізняють два основні типи білків:

• Глобулярні (від латин. globulus — кулька);

• фібрилярні (від латин. fibrilla — нитка).

Глобулярні білки добре розчиняються у воді, вони можуть легко транспортуватися у клітині.

До глобулярних білків відносять гемоглобін крові, альбумін яєчного білка, ферменти.

Фібрилярні білки — це нерозчинні довгі ниткоподібні молекули, їхні функції пов’язані саме з їньою формою. Це, головним чином, структурні та захисні білки. До фібрилярних білків відносять кератин шерсті та волосся, колаген сухожиль.

За особливостями будови молекул білки поділяють на два класи: прості — протеїни, і складні — протеїди. Протеїни — трапляються практично в усіх тваринних і рослинних клітинах, у більшості рідин організму (плазмі крові, сироватці молока)

Ренатурація — відновлення структури білка на початковій стадії руйнування (денатурація). Ренатурація для людини є корисною, оскільки це запобігає знищенню білка в організмі. Слід відзначити, що не всі білки здатні до ренатурації; у більшості білків денатурація необоротна.

Процес порушення первинної структури білків називають денатурація. Він завжди має необоротний характер.

Функції білків

Каталітична

Білки — ферменти, що багаторазово прискорюють хімічні перетворення молекул, на які вони специфічно діють

Регуляторна

Частина гормонів мають білкову природу і беруть участь у регуляції й координації багатьох метаболічних і фізіологічних процесів живих організмів.

Структурна

Білки забезпечують формування та функціонування всіх органел, мембран, тканин, органів, забезпечують структурний зв’язок між ними.

Захисна

Специфічні білки захищають організм, утворюють захисні покриви органів і клітин (антитіла, фібрин, тромбопластин, тромбін тощо).

Транспортна

Полягає в здатності переносити багато речовин до місця використання. Наприклад, переносники різних речовин через бiомембрани, цитоскелет, гемоглобін.

Рухова

Забезпечується м’язовими білками: актином, міозином та ін., з яких складаються м’язові тканини.

Енергетична

Виконується шляхом використання окремих амінокислот та білків в енергетичному обміні. У результаті їхнього окиснення утворюється АТФ.

Запасаюча

Деякі білки можуть відкладатися у клітинах про запас (овальбумін).

Домашнє завдання

Опрацювати матеріал параграфа 16 с.63-67

Письмово виконати завдання 4 с.67

Виписати та вивчити терміни с.66

11.11.22

Тема уроку " Вуглеводи, ліпіди: огляд будови й біологічної ролі"

До вуглеводів належать альдегіди та кетони багатоатомних спиртів, а також полімери цих сполук із загальною формулою Cn(H2O)m. Вміст вуглеводів у тваринних клітиннах рідко перевищує 5%, але в рослинних може досягнути 90% від загальної кількості органічних молекул.

Функції вуглеводів:

1. Енергетична Під час окиснення у процесі клітинного дихання вуглеводи вивільняють енергію (17,6 кДж), яка в них міститься, забезпечуючи значну частину енергетичних потреб організму.

2. Захисна. Вязкі скрти (слизи), багаті на вуглеводи, оберігають стіни органів ( шлунок, кишечник,бронхи) від механічних і хімічних впливів.

3. Рецепторна. Більшість клітинних рецепторів є гліопротеїнами. Зв’язуючись з інтегральними мембранними білками, вуглеводи у сладі рецепторів беруть участь у розпізнаванні сигнальних молекул ( гормонів, нейромедіаторів).

4. Струтурна. Вуглеводи є основними структурними омпонентами клітин,які утворюють опорні тканини ( целюлоза і хітин).

5. Запасаюча. Відкладаючись у тканинах, вуглеводи можуть забезпечити організм енергією у разі голодування ( крохмаль, глікоген)

Ліпіди – це органічні сполуки, різні за структурою, хімічною будовою, функціями,але схожі за фізико-хімічними властивостями: нерозчинні у воді, добре розчинні в органічних розчинниках( ефірі, ацетоні)

Функції ліпідів:

1. Енергетична. У разі повного окиснення 1 г тріацилгліцеролу виділяється 38,9 кДж енергії, що приблизно вдвічі більше, ніж під час окиснення 1 г білків або вуглеводів.

2. Структурна. Ліпідиє основними структурними компонентами біологічних мембран.

3. Регуляторна. Ліпіди регулюють текучість мембран, є важливими внутрішньоклітинними сигнальними молекулами, компонентами мієлінових оболонок нервових клітин, попередниками гормонів, вітамінами, беруть участь у регуляції генної активності.

4. Запасаюча. Завдяки високій енергетичній цінності жири є енергетичними депо й ендогенним джерелом води ( у разі окиснення 100 г жиру виділяється 107 г води).

5. Захисна. Жири є основним компонентом підшкірної клітковини, вони запобігають тепловтратам і захищають від механічних впливів.

Домашнє завдання опрацювати матеріал параграфа 17 с. 67-69

Виписати терміни в словник та вивчити їх значення с. 69

Підготувати повідомлення про одну з функцій вуглеводів на вибір

16.11.22

Тема уроку " Будова та біологічна роль нуклеїнових кислот"

. Нуклеїнові кислоти – це біополімери, макромолекули яких складаються із численних нуклеотидів. Це речовини, які зберігають і відтворюють в організмах спадкову (генетичну) інформацію, а також беруть участь у синтезі білків.

Види нуклеїнових кислот;

ДНК РНК

Дезоксирибонуклеїнова кислота

-міститься в ядрі, мітохондріях, -носій спадкової інформації

Рибонуклеїнова кислота

Міститься в ядрі, мітохондріях, пластидах , цитоплазмі

. - бере участь у синтезі білка.

Будова НК

Молекули НК складаються із багатьох нуклеотидів.

Будова нуклеотиду:

Кожен нуклеотид складається їз залишків трьох молекул – нітрогеновмісної сполуки (азотиста основа), вуглеводу (моносахаридиу) і ортофосфатної кислоти.

Макромолекула ДНК - це два довгі полімерні ланцюги, що складаються з мономерів дезоксирибонуклеотидів, тісно з'єднаних між собою

. Нитки ДНК з'єднуються водневими зв'язками між азотистими основами двох ланцюгів і утворюють подвійну спіраль ДНК.

. Аденін одного ланцюга двома водневими зв'язками з'єднується з тиміном іншого ланцюга,

а гуанін - трьома водневими зв'язками з цитозином.

Азотисті основи бувають двох типів: пуринові - аденін (А) і гуанін (Г) і піримідинові - тимін (Т) і цитозин (Ц).

Правила Е. Чаргаффа.

Вивчаючи хімічний склад ДНК в 1950 році, Ервін Чаргафф сформулював важливі положення щодо структури ДНК:

I. Молярна частка пуринів (аденіну - А і гуаніну - Г) дорівнює молярній частці піримідинів (цитозину - Ц і тиміну - Т):

А+Г=Ц+Т, або А+Г/Ц+Т=1

II. Кількість аденіну і цитозину дорівнює кількості гуаніну і тиміну:

А+Ц=Г+Т, або А+Ц/Г+Т=1

III. Кількість аденіну дорівнює кількості тиміну, а кількість гуаніну дорівнює кількості цитозину:

А=Т, або А/Т=1, Г=Ц, або Г/Ц=1

За співвідношенням (А+Т) і (Г+Ц) представники різних видів різняться між собою, причому у тварин переважає пара А+Т, а у мікроорганізмів співвідношення (А+Т) і (Г+Ц) однакове. Ці явища використовують як один із генетичних критеріїв визначення виду. У цьому полягає індивідуальна специфічність ДНК.

Біологічна роль ДНК.

ДНК є носієм генетичної інформації, записаної у вигляді нуклеотидної послідовності за допомогою генетичного коду.

Види РНК:

- Інформаційна (іРНК) - становить собою копію певної ділянки молекули ДНК і переносить генетичну інформацію від ДНК до місця синтезу поліпептидного ланцюга. Молекула нестабільна і швидко розпадається на нуклеотиди.

- Транспортна (тРНК) - приєднує амінокислоти, транспортує їх до місця синтезу білкових молекул. Кожна з амінокислот транспортується своєю тРНК. Має постійну вторинну структуру у фор¬мі листка конюшини.

- Рибосомальна (рРНК) - взаємодіючи з рибосомальними білками, забезпечує певне просторове розташування іРНК і тРНК на рибосомі, виконуючи структурну функцію.

Домашнє завдання

Опрацювати матеріал параграфа 18 с. 70-73

Виписати в зошит та вивчити правило Чаргаффа с.71

Скласти 6 запитань до тексту параграфа з відповідями

Біологія за 06.02

Тема уроку "Особливості людини як об'єкта генетичних досліджень. Генетичний моніторинг у людських спільнотах"

Уважно прочитайте текст параграфа 34 с.127-130

Дайте відповідь на запитання до пункту параграфа " Генетика людини ":

що стало основною базою для вивчення закономірностей успадкування в людини?

Ознайомтесь із текстом параграфа с. 127-128 про особливості людини як генетичного об'єкта. Зробіть міні- конспект до цього пункту.

Зверніть увагу на перераховані труднощі етичного плану, їх 6. В конспекті повинно бути теж 6.

Прочитайте про методи, що застосовуються у генетиці людини.

Випишіть їх у зошит.

Письмово дайте відповідь на запитання" Поміркуйте " с. 130. Випишіть та запам'ятайте нові терміни с. 139

Біологія за 08.02

Тема уроку " Організація генома людини"

Уважно прочитайте текст параграфа 35 с.130-132

Знайдіть пояснення ,що таке геном людини? с. 130

Ознайомтесь із цікавими фактами про дослідження геному людини с. 130 у пункті параграфа "Цікаво знати"

Знайдіть визначення терміну " геномна бібліотека" с. 130, випишіть у зошит та запам'ятайте його.

Знайдіть у тексті параграфа с. 131 яка кількість білкових генів у організмі людини

Уважно розгляньте малюнок 35.2 с. 131, ознайомтесь із каріотипами обох статей людини, порівняйте їх. Знайдіть соматичні та статеві хромосоми.

Знайдіть відповідь на запитання: чи потрібні геноми різних індивідуумів? с. 131, останній абзац.

Поясніть як впливають на прояв генетичних особливостей клімат, освіта , культура тощо? с.132 ,1 абзац.

Знайдіть в тексті параграфа інформацію про прояв спадкових захворювань у людини ,с. 132 , 2 абзац.

Випишіть у зошит нові терміни с. 132 та вивчіть їх значення.

Письмово виконайте завдання на с. 133" Поміркуйте"

15.03

Тема уроку " Узагальнення знань з теми " Спадковість і мінливість"

Виконайте такі завдання:

https://naurok.com.ua/test/join?gamecode=5344187

20.03, біологія

Тема уроку " Репродукція як механізм забезпечення безперервності існування видів"

Уважно прочитайте текст параграфа 42 с. 157-159.

Знайдіть на с. 157 визначення терміну " розмноження ", випишіть у зошит та запам'ятайте його..

Опрацюйте текст параграфа про розмноження та його форми с. 157.

Випишіть у зошит форми нестатевого та вегетативного розмноження с. 157-159.

Поясніть письмово, яке біологічне значення нестатевого розмноження . Усно дайте відповіді на запитання 1-6 с. 159

Письмово виконайте завдання " Поміркуйте" с.159.

Випишіть у словник термінів нові терміни та вивчіть їх значення с. 159.

22.03 біологія

Тема уроку " Особливості процесів регенерації у різних груп організмів"

Уважно прочитайте текст параграфа 43 с.160-161

та розгляньте малюнки до нього.

Випишіть у зошит термін " регенерація" та запам'ятайте його значення.

Знайдіть в тексті параграфа які існують види регенерації, запишіть у зошит.

Дайте відповідь на запитання: з якою метою застосовують штучну стимуляцію процесів регенерації?

Усно дайте відповіді на запитання 2-6 с. 161

Письмово виконайте завдання на с 161 " Поміркуйте"

22.03 біологія

Тема уроку " Особливості процесів регенерації у різних груп організмів"

Уважно прочитайте текст параграфа 43 с.160-161

та розгляньте малюнки до нього.

Випишіть у зошит термін " регенерація" та запам'ятайте його значення.

Знайдіть в тексті параграфа які існують види регенерації, запишіть у зошит.

Дайте відповідь на запитання: з якою метою застосовують штучну стимуляцію процесів регенерації?

Усно дайте відповіді на запитання 2-6 с. 161

Письмово виконайте завдання на с 161 " Поміркуйте"

03.04, біологія

Тема уроку " Особливості процесів регенерації у людини. Роль стовбурових клітин у процесах регенерації"

Уважно прочитайте текст параграфа 44 с.162-165.

Опрацюйте 1 пункт параграфа с. 162-164.

Випишіть у зошит три групи клітин людини, залежно від здатності до регенерації с.162 , 2 абзац.

Знайдіть у тексті параграфа визначення поняття " клітинна терапія", запишіть у зошит та запам'ятайте.

Складіть 6 запитань з відповідями до пункту параграфа " стовбурові клітини та їхня роль у процесах регенерації" с. 164.

Усно дайте відповіді на запитання 1-5 с. 165. Письмово виконайте завдання 6 с.165.

05.04, біологія

Тема уроку " Трансплантація тканин та органів у людини, її перспективи. Правила біологічної етики"

Уважно прочитайте текст параграфа 45 с. 165-168.

Дайте письмову відповідь на запитання: які сучасні досягнення регенеративної медицини? Відповідь знайдете на с. 165, 1 пункт параграфа.

Запишіть у зошит відповідь на запитання: як людина використовує стовбурові клітини у медицині? Відповідь знайдете на с.164-166, опрацювавши 2 пункт параграфа.

Запишіть у зошит визначення поняття " трансплантація" с. 166 та запам'ятайте його.

Ознайомтесь із рубрикою Цікаво знати " с. 166-167, підготуйте міні- повідомлення про першого трансплантології Вороного Ю.Ю. та запишіть у зошит.

Усно дайте відповіді на запитання 1-6 с.168 та письмово виконайте творче завдання " Поміркуйте" с.168.05.04, біологія

Тема уроку " Трансплантація тканин та органів у людини, її перспективи. Правила біологічної етики"

Уважно прочитайте текст параграфа 45 с. 165-168.

Запишіть у зошит визначення поняття " трансплантація" с. 166 та запам'ятайте його.

Усно дайте відповіді на запитання 1-6 с.168 та письмово виконайте творче завдання " Поміркуйте" с.168.